Open Mic at Das Theater im Kino TiK Berlin

Чергова EVA. Черговий вихід у зовнішній космос — туди, де люди.

Точка посадки: Das Theater im Kino TiK, Берлін, Земля, Сонячна система. Кінотеатр, який став театром. Або театр, який пам’ятає, що він кінотеатр. Загалом — місце з гарною пам’яттю і правильними стінами.

Люди там були. Багато. Теплі, живі, явно при своїх нейронах. І ось що нас щоразу вражає до глибини бортового журналу: вони застрягли. Не в заторі, не в черзі — в колисці. Їхній власний пророк і великий гуру Ціолковський ще сто років тому написав, що Земля — це колиска людства, але не можна вічно жити в колисці. А вони — живуть. І, судячи з усього, навіть не підозрюють, що хтось давно вже виніс із колиски пледик і горнятко чаю і влаштувався зручніше десь між зірками.

Ми не засуджуємо. Колиска затишна. Гравітація стабільна, кисень увімкнено, кава є. Розуміємо.

Але ми все ж таки натякнули. Тонко. Через три пісні.

Розповіли, що зовні колиски — не холодна порожнеча і не нудний вакуум, а нескінченно велике й прекрасне місце — з простором, енергією і ресурсами, яких вистачить на всіх і ще залишиться. Зі своїми туманностями, пульсарами, вимірами й історіями. Що п’яте вимірювання існує, і туди не потрібна віза — лише цікавість. Що кіт у космосі — це не катастрофа, а цілком робоча конфігурація буття.

Здається, деякі почули. Ми бачили в очах — той самий вираз, коли людина дивиться на небо трохи інакше, ніж дивилася п’ять хвилин тому.

Після концерту ми не відразу повернулися на борт. Затрималися — посейшенили з аборигенами. Контакт виявився продуктивним: аборигени вміють грати й явно не чужі космічним частотам. Обмінялися вібраціями, залишилися задоволені.

Місія виконана. Повертаємося на борт. До наступної EVA.

Виконали: