Локі Лафокс

Привіт! Мене звати Локі Лафокс, і я кіт. Не який-небудь кіт, зауважте, а дуже особливий, і про це я зараз розповім.

Я живу в Берліні зі своїми сусідами: Алісою Лафокс і Олегом Лафокс. Я менеджер арт-рок-гурту Darwin’s Cat. Усередині Darwin’s Cat я — найважливіший учасник, тому що все, що ми робимо, тримається на моєму мудрому керуванні. Я стежу за всім: від розкладу мого сніданку (а сніданок, на мою скромну думку, — найважливіший прийом їжі) і місця, де має стояти миска, до мелодійної гармонії гітарних соло Аліси. Аліса буває досить егоїстичною й упертою, тому я витрачаю чимало часу, навчаючи її грати по-справжньому величні соло. Гітарне соло — це, по суті, про тон і ритм, а ритм — це все про таймінг. До речі, про таймінг: сніданок теж неймовірно важливий. Ноти в соло мають звучати рівно в потрібному місці й рівно в потрібний час — і сніданок теж має траплятися в потрібному місці й у потрібний час. Бачите різницю між "вчасно" і "в правильний час"? Щодня мені доводиться нагадувати Алісі, о котрій саме подавати сніданок — зазвичай від трьох до п’яти разів на день… плюс пару разів уночі, само собою. Я не можу спати на порожній шлунок! Тепер ви розумієте, як важко керувати всіма цими сніданками, гітарними соло й усім гуртом Darwin’s Cat? А я ж іще навіть не згадав незграбні басові партії Олега. Я розповів тільки про керування сніданками — уявіть собі, що є ще обіди, вечері й, звісно, перекуси. Керувати рок-гуртом — це величезний стрес!

Ну гаразд, час розповісти свою біографію. Я народився в Одесі, величезному чорноморському порту, досить далеко від Берліна.

Моя мати була знаменитою мандрівницею з Нової Зеландії. Вона здійснила своє третє навколосвітнє плавання на вантажному судні Titan Lightning, допомагаючи капітану керувати командою. Команда Titan Lightning була практично справжніми піратами, і без допомоги мами капітан нізащо не впорався б із цими неробами.

Мій батько був портовим котом з Антверпена й допомагав начальнику порту керувати всією гаванню. Він щодня обходив усі доки Антверпена, стежачи, щоб усе працювало чітко й злагоджено. Місцеві робітники захоплювалися його відданістю справі та лідерськими якостями, і він пильно стежив за кожним судном, що входило й виходило.

Одного дня в порту Антверпена моя мама зустріла мого батька. Це був історичний вечір у барі De Muze на Мелкмаркті, де виступав живий гурт. Вони закохалися тієї самої ночі — кохання з першого погляду. Вони провели разом три дні й три ночі. Це справжня історія кохання, і я розповім її якось іншим разом. Після цих трьох днів і трьох ночей їм довелося розлучитися: вантажне судно мами чекало на неї в порту Пірея, поруч з Афінами, і їй потрібно було повернутися допомагати капітану, а татові — допомагати начальнику порту Антверпена.

Минуло два місяці. Після заходу в порт Пірея і проходу через Босфор Titan Lightning нарешті пришвартувався в Одесі. Моя мама навідала свою сестру — мою тітку Матильду, — яка жила на Малій Арнаутській вулиці. Потім мама знову попливла на Titan Lightning до нових горизонтів, залишивши мене в Одесі з Матильдою — адже ростити мене на кораблі було б, звісно, занадто складно.

Нічого доброго про Матильду сказати не можу. Вона була злою кішкою, і тому перший місяць свого життя я ріс на розі Великої та Малої Арнаутської.

Оскільки Матильда про мене не дбала й проводила час за валер’янкою із сезонними робітниками з Привозу, я захворів і пошкодив лапу. І тут втрутилася доля: один із членів сім’ї Лафокс помітив мене на вулиці й відніс до французької поліклініки до доктора Франсуа. Завдяки доброті доктора Франсуа я одужав і офіційно став Лафоксом. Лафоксам я був явно потрібен — без моїх організаторських здібностей вони ніколи б не зібрали арт-рок-гурт, не визначилися б, куди ставити їжу, і не навчилися б як слід грати на гітарі й співати.

Я все ще сподіваюся колись побачити маму. Час від часу вона надсилає мені повідомлення, а ми з Лафоксами теж буваємо в портах. Саме тому вони купили дім на колесах — ми постійно подорожуємо Європою, заїжджаємо в різні порти в надії знову зустрітися з мамою.