Безкоштовний онлайн LUFS-метр

Integrated LUFS — інтегральна сприйнята гучність усього треку з гейтингом за ITU-R BS.1770. Саме це значення платформи використовують, щоб вирішити — додати чи прибрати гучність твого треку.

Loudness Range (LRA) — динамічний діапазон гучності в одиницях гучності. Низький LRA = передавлений мастер, високий = жива динаміка.

True Peak (dBTP) — максимальний міжсемпловий пік після оверсемплінгу (мінімум до еквівалента 192 kHz; для 48 kHz це 4×). Якщо тримати нижче стелі платформи, не буде кліпу при перекодуванні у формати зі стисненням із втратами.

Short-term max / Momentary max — найгучніше 3-секундне / 400-мілісекундне вікно. Допомагає знайти найгарячіші ділянки.

У 80-ті гучність на студії мірили за приладними шкалами VU і піковими метрами: вольтаж, RMS, dBFS. Цього вистачало, доки носій був один — вініл, касета, пізніше CD — і його гучність задавав сам наклад.

З появою CD у 1990-ті почалася так звана війна гучності (loudness war). Продюсери помітили: трек, який на радіо звучить гучніше за сусідні, здається яскравішим і привертає увагу. Щоб перемогти, кожен новий реліз видавлювали все сильніше — компресор, лімітер, мастер майже на 0 dBFS. За десятиліття середня гучність поп-мастерингу зросла на 6–10 dB, але разом із нею померла динаміка: тихі місця стали такими ж гучними, як гучні.

У 2010-ті з’явилися стримінги — і вони все вирішили простим правилом: ми нормалізуємо гучність під час відтворення. Якщо ти надіслав трек на −6 LUFS, Spotify однаково прикрутить його до −14, і вся твоя боротьба за гучність випарується, залишивши тільки перетиснутий звук.

Саме тоді індустрії знадобилася чесна, відтворювана метрика гучності — не dBFS, не RMS, не піки. Відповіддю став ITU-R BS.1770 та його одиниця LUFS. Це показник того, наскільки гучно трек звучить для вуха, а не того, наскільки він близько до цифрової стелі.

Стандарт ITU-R BS.1770 уперше вийшов 2006 року, актуальна версія — BS.1770-5 (2023). Він описує, як правильно рахувати гучність. Суть у трьох кроках.

1. K-weighting — два послідовні фільтри: pre-filter (high-shelf, ~+4 dB на частотах вище 2 кГц) та RLB-фільтр (high-pass із помітним спадом нижче 100 Гц). Це груба апроксимація чутливості людського слуху — вухо гірше сприймає низькі частоти і яскравіше реагує на верхній середній діапазон. Після фільтрації рахується звичайний усереднений квадрат сигналу.

2. Інтервали вікон. Momentary бере середнє за 400 мс, Short-term — за 3 секунди, Integrated — усереднене по всьому треку з гейтингом. Маленькі вікна показують миттєві піки сприйняття, велике — загальну гучність.

3. Гейтинг. При обчисленні Integrated LUFS стандарт виключає тихі блоки — спершу все нижче −70 LUFS (абсолютний гейт), а потім усе нижче порогу −10 LU відносно гучності, порахованої після абсолютного гейту (відносний гейт). Без гейтингу тиша на початку та в кінці треку занизила б середнє на кілька LU.

True Peak визначений у додатку 2 до BS.1770 — пікове значення після оверсемплінгу, що піднімає частоту дискретизації щонайменше до еквівалента 192 kHz: для 48 kHz це 4×, для 96 kHz достатньо 2×. Цього достатньо, щоб упіймати міжсемплові піки. EBU Tech 3341 стандартизував вимоги до вимірювальних приладів.

Усі чотири — «гучність», але вимірюють вони різне. Плутати їх легко, особливо якщо ти щойно переходиш із пікового метра.

Коротко: dBFS каже «наскільки близько до цифрової стелі», LUFS — «наскільки гучно на слух». Для стримінгу критичний LUFS, для захисту від кліпу — True Peak. RMS сьогодні лишається лише історичною метрикою.

Якщо файл на диску має пік −0,1 dBFS, логічно думати, що він не кліпує. Але це неправильно. Після реконструкції сигналу на D/A (під час відтворення) між двома «чесними» семплами може виникнути проміжне значення, що перевищує 0 dBFS. Це і є intersample peak. Динамік про нього нічого не знає, підсилювач — теж не завжди, але кодек із втратами при декодуванні може «намалювати» такий пік явно і кліпнути.

Типова поведінка:

Саме тому стримінги ставлять стелю не 0, а −1 dBTP (або навіть −2 для «гучних» пресетів). Це headroom на кодек, щоб після перекодування в AAC/OGG не з’явилося чутного кліпу на пристроях слухачів. CD і Bandcamp відтворюють нестиснутий файл як є — перекодування немає, але й тут 0 dBFS sample peak не гарантує відсутності intersample clipping після D/A-реконструкції в плеєрі слухача.

Для мастерингу правило просте: якщо твій файл іде в стримінг — став ceiling лімітера на −1 dBTP. Якщо лише на CD або Bandcamp — мінімум −0,3 dBTP як страховка від intersample peaks; для дуже гучних мастерів можна тримати і −1 dBTP.

Різні майданчики по-різному поводяться з твоїм файлом. Аналізатор ділить їх на три групи, бо правила принципово відрізняються:

Нормалізація гучності — не новий винахід. Ідея прийшла з ReplayGain (2001 рік), який пропонував метадані в MP3-тегах. Потім Apple впровадила Sound Check в iTunes (2002), а у 2014-му Spotify запустив сучасну нормалізацію на основі ITU-R BS.1770. Сьогодні майже всі великі сервіси роблять це однаково за алгоритмом, але з різними цілями та різною логікою.

Spotify (офіційний гайд): ціль за замовчуванням −14 LUFS (режим Normal). Користувачі можуть перемкнутися на Loud (ціль −11 LUFS) або Quiet (ціль −19 LUFS). Якщо трек гучніший за ціль — платформа зменшить gain при відтворенні; якщо тихіший і обрано Loud — додасться позитивний gain із внутрішнім лімітером близько −1 dBTP, щоб підтягнути тихий трек до цілі.

Apple Music — Sound Check, ціль −16 LUFS. Алгоритм дуже близький до BS.1770, але Apple історично не розкриває деталей. На практиці цифри збігаються з BS.1770 у межах 0,1–0,2 LU.

YouTube / YT Music: нормалізація лише вниз, до −14 LUFS. Тихий трек так і залишиться тихим відносно сусідніх — підтягувати вгору YouTube не буде. Це важливо для альбомів: якщо один трек гучніший за інші, він поїде вниз, а тихі не підтягнуться.

Tidal, Amazon Music: −14 LUFS, логіка аналогічна Spotify.

Deezer: −15 LUFS.

SoundCloud: формально рекомендує −14 LUFS, але реально відтворює файл без нормалізації. Тому тут піки не менш важливі, ніж гучність.

Важливо: цифри нижче — естетичні орієнтири мастера ДО нормалізації, а не вимоги платформ. Вимога платформ єдина: −14 LUFS (у більшості). Жанрові значення потрібні, щоб трек звучав щільно й живо після того, як стримінг прикрутить його до своєї цілі.

Після нормалізації інтегральна гучність однаково приведеться до цілі платформи, але жива динаміка (LRA) і характер залишаться — тоді як перетиснутий до −8 LUFS мастер після Spotify втратить усе, за що ти боровся.

Треки з низьким LRA після нормалізації звучать агресивніше, щільніше, без динаміки. Треки з високим LRA — дихають, мають запас гучних і тихих ділянок. Якщо твій жанр — класика або джаз, тиснути до −8 LUFS сенсу немає: після Spotify трек зменшиться на ~15 LU і втратить усе, за що ти боровся.

Якщо до фінальної нормалізації підходиш із правильною структурою рівнів, мастер-лімітер працює майже непомітно. Кілька простих правил:

Файл не залишає браузер. Декодування й вимірювання відбуваються локально через Web Audio API. Аналітику всередину аналізатора не підключено.

Скористайся інструментом мастерингу, щоб нормалізувати трек під будь-яку з цих цілей — гучність, true-peak стеля й компресія за один прохід.