Мартін Кідд і Victory. Лампове перевантаження з ламп

Англія, початок 1990-х.

Кідд навчається сам. Місцевий майстер із ремонту розмовляє з ним так, ніби той усе розуміє. Розуміє він небагато, але те небагато, що лишилося від шкільної фізики, його запалює.

На життя він заробляє уроками гітари.

У нього Marshall Super Lead 1969 року, куплений приблизно за вісімдесят фунтів. Такі тоді коштували недорого. Підсилювач зібрано на заводі з помилкою: один резистор удесятеро більший, ніж належить.

Приятель Кідда пробує мод із The Tube Amp Book Аспена Піттмана: мастер-гучність після фазоінвертора. Кідд повторює його на своєму Marshall. Працює. Нічого не згоріло. Він каже: «Я все ще тут».

Якщо в нього два концерти два вечори поспіль, він цілком може зіграти їх на двох різних схемах. На сцені запам’ятовує, що не так, а вночі вдома перепаює.

Багато що в його майбутніх конструкціях з’явилося, щоб поберегти вуха й брови тих, хто стоїть просто навпроти кабінету.

До 2016 року він будує, переробляє й конструює підсилювачі вже двадцять п’ять років.

Серед учнів Кідда є Пол Корнфорд. Якось Корнфорд приходить із твідовим Fender Princeton 1961 року й питає: а такий скопіювати зможете? Кідд відмовляється. Якщо він і зробить підсилювач, який звучить певним чином, то на своїй схемі.

Так з’являється Cornford Harlequin, а за ним MK50. Схеми малює Кідд. Гроші й маркетинг на Корнфордові.

Близько 1998 року журнал Guitarist друкує огляд Harlequin. Починали в подвійному гаражі в глибині Корнфордового саду, потім переїхали в промислове приміщення. Так минуло близько десяти років.

А потім усе пішло шкереберть. Фірму, як визнає Кідд, вели не найкращим чином, і Cornford закрився.

Підсилювачі Cornford збирала за контрактом фабрика Straight Edge. Там побачили, в якому становищі опинився конструктор, і взяли його на роботу.

Лі Андертон, співвласник магазину Andertons у Гілфорді, продавав Cornford багато й із задоволенням. Коли марка зникла, у нього в каталозі утворилася діра. У фабрики теж: контракт на підсилювачі скінчився.

Андертон дзвонить на фабрику. Розмова складається сама собою: «У нас є конструктор, є фабрика і є кому продавати».

Кілька людей вкладають невеликі гроші. Частка Андертона першого дня: 25 000 фунтів. Кідд називає все це авантюрою.

Victory оформлюють не як компанію, а як торговельне партнерство. Так імена партнерів не потрапляють до публічних реєстрів.

Фотографії й сайт робить Мік Тейлор, колишній редактор Guitarist, а згодом один із ведучих That Pedal Show.

Дистриб’ютора в Британії Victory не має: підсилювачі їдуть із фабрики просто в магазини, і ціни виходять нижчими, ніж у багатьох boutique-марок.

2 жовтня 2013 року Victory виходить на ринок із трьома підсилювачами ручного складання: V10 The Baron, V50 The Earl і V100 The Duke. У Baron дві вихідні лампи різних типів, 6L6 і EL84, і в кожної свій мастер.

У V100 стоять 6L6. Так вирішили, поки випробовували прототипи з першим артистом марки, Гатрі Говеном. Говен вважав себе людиною EL34, але наосліп обрав 6L6.

Аристократичні титули в назвах. Хто їх вигадав, Кідд уже не пам’ятає. Ім’я The Duke, як з’ясувалося, належало комусь іншому, і від нього довелося відмовитися.

Перші підсилювачі не продаються. Андертон називає Victory того року проєктом для самомилування.

Гатрі Говен просить підсилювач, який уміститься на багажній полиці літака бюджетної авіакомпанії. Технічне завдання: роздруківка із сайту EasyJet із допустимими розмірами ручної поклажі. Кідд укладається тижні у два чи три: у Говена концерт на Далекому Сході.

Перший прототип із завданням не справляється. Перевантаження майже таке, як треба, а чистому звуку бракує запасу. Тридцяти ватів замало. Кідд переводить підсилювач потужності з катодного зміщення на фіксоване й отримує близько 42 ватів. Прототип повертається до Говена трохи важчим.

На посадці в бюджетних авіакомпаніях, розповідає Говен, кейс із підсилювачем сприймають за сумку з фотоапаратом.

Ланчбокси були й до Victory. Сам Кідд називає попередників, Linear Concord і Orange Tiny Terror. Але більшість мали ватів 15 чи 20, а йому було потрібне повноцінне звучання п’ятдесяти ватів із маленьких трансформаторів у компактному шасі.

Навесні 2014 року виходить V30 The Countess за 799 фунтів. Андертон згадує: чотириста замовлень за тиждень, а демо він знімав у себе в підвалі. Зі збиткової іграшки Victory перетворюється на бізнес.

Після V30 Victory нарешті починають сприймати всерйоз. Guitarist дає йому «Guitarist Choice» і «Gear Of The Year 2014».

У грудні 2014 року виходить V40 The Duchess: підсилювач для блюзових і рутс-гітаристів, які просили те, чого, здавалося, не існує.

2015 року Рабеа Массаад, людина, яка знається на гейні, просить компактний підсилювач для сучасного металу й низького строю. Сам він грав на Marshall JCM900 Dual Reverb і на 5150. Кідд з’ясовує, що перевантаження в JCM900 майже до самого темброблока транзисторне, і такого не хоче. Брати за основу Soldano теж не хоче: тільки своя схема. Перший прототип Kraken виходить із надлишком гейну, і низ доводиться підтягувати ще. Зрештою перший канал Кідд описує як JCM800 з великим гейном, а другий як 5150 з м’якшою атакою.

Того ж року стає відомо, що Дейв Мюррей записав на V100 і кабінеті V412 партії для The Book of Souls Iron Maiden. Подзвонити до Victory порадив його технік. У турне V100 не поїхав: для комутації був потрібен ще один інтерфейс, а часу забракло.

2016 року виходить Sheriff: класичне британське перевантаження, що веде родовід від звуку Plexi шістдесятих. Кідд пам’ятає, що старі підсилювачі перевантажувалися грубувато, на межі різкості, але в міксі ця різкість працювала й допомагала гітарі пробитися. Замість режиму малої потужності в Sheriff 22 вбудували окремий атенюатор, що знижує вихідну потужність до 0,3 вата, щоб перевантажений підсилювач звучав на гучності для спальні.

Із Sheriff 25 Кідд зрозумів, що «вінтажний Marshall» у головах людей це найчастіше Marshall, який колись переробив хтось на кшталт Хосе Арредондо. Того самого, до якого Дейв Фрідман у вісімнадцять років возив на мод свій підсилювач. Кідд робить хот-род. Інші в таких випадках ставлять діоди або транзистори замість діодів. Йому потрібне лампове перевантаження з ламп. Вихідні лампи EL86 запропонував постачальник. Кідд про такі навіть не чув і знизив їм напругу екранних сіток.

2017 року разом із Річі Котзеном виходить RK50.

2019 року з’являється VC35 The Copper. Кідда постійно питали, чи немає у Victory чогось на кшталт Vox AC30. Не було. Copper став його AC30 на розумній гучності. Дві 12AX7, пентод EF184 і чотири EL84, 35 ватів або 12 у режимі малої потужності. EF184 працює катодним повторювачем і розгойдує темброблок. На повній потужності зміщення змішане, катодне й фіксоване, на малій суто катодне.

2020 року Countess перейменували на The Jack: від jack-of-all-trades, майстер на всі руки. Того ж року Victory разом із Two Notes знімає свої кабінети в DynIR.

Друзі й покупці давно просили «звук Victory» у педалі. Але ринок і так був насичений овердрайвами всіх мастей. Каламбур, як визнають у Victory, навмисний.

Усе вирішили лампи. Постачальник ламп якось питає: у мене їх повно, Philips, Mullard, зможете щось із ними зробити? Це CV4014, вона ж EF91. Інакше їм одна дорога, на звалище. Інформації про них майже ніякої, гітарних підсилювачів на таких лампах не буває. Лишається тільки пробувати.

CV4014 це маленький сигнальний пентод із сімома ніжками, трохи менший за звичну 12AX7. Військова версія EF91 підвищеної надійності, розрахована на вібрацію, зокрема в літаках.

Лампи в педалях V4 зроблено 1981 року на заводі Mullard у Мітчемі, графство Суррей, для британського Міністерства оборони. Потім їх вивезли на склад Королівського флоту в Спрінг-Куоррі, графство Вілтшир, глибоко під землю, у частину величезного бункера холодної війни. Бункер, на щастя, так і не знадобився. Сорок років він був дуже дорогим місцем зберігання ламп, які просто чекали, доки під них зроблять продукт. Так написано в інструкції, зі смайликом.

Перший каскад тримає малошумний тріод EC900, зроблений у колишній Югославії за ліцензією Philips і Mullard. Гарантію на лампи Victory подовжує з 90 днів до двох років: за військовою специфікацією вони мають служити щонайменше 6000 годин.

Улітку 2018 року на NAMM показують педалі V4: The Countess, The Sheriff і The Kraken, по 349 фунтів. У листопаді 2020 року до них приєднується The Copper. Наскільки відомо у Victory, до них ніхто не ставив у педаль чотири лампи з повністю ламповим трактом.

Потім до педального передпідсилювача додали підсилювач потужності: 2020 року вийшов V4 Duchess, легкий транзисторний підсилювач класу D на 180 ватів. Можна було витиснути й 210, але такі модулі під час перевантаження не спотворюють звук, а вимикаються, і Кідд не хотів морочитися з обмежувачем. Емуляцію кабінету в Duchess свідомо не ставили: у всіх свої IR. А вже 2021 року V4 Kraken вийшов із симулятором кабінету Two Notes усередині.

Головне рішення V4 записане в інструкції: педаль ставиться не перед передпідсилювачем підсилювача, а замість нього. Це не овердрайв, а вхідна частина лампового підсилювача в сталевій коробці. Інструкція питає: «Ми вже достатньо це повторили?»

Кідд пояснює простіше. Якщо в підсилювача добрий чистий канал, а докторові Джекілу потрібна нова сторона містера Гайда, V4 і є цей містер Гайд.

З одного рішення випливає все інше.

Потрібна справжня анодна напруга. У педаль приходить 12 вольтів і 800 міліамперів, для педалі це дуже багато, а поки прогріваються нитки розжарення, струм утричі більший. Високу напругу дає імпульсний підвищувальний перетворювач на мікросхемі MAX1771: деталей навколо неї мало, і на платі вона майже не займає місця. Найважче впоратися з шумом. Перетворювач клацає з частотою в сотні кілогерців, самого писку не чути, але завада повзе по землі. Тому в кожної напруги своя окрема земля.

Напруга на анодах нижча, ніж у великих головах. Кідд вважає, що це чути: хвиля починає спотворюватися інакше, і середини стає більше, і вона приємніша.

Вихід лінійний, не більше 0,9 вольта. Ні емуляції кабінету, ні підсилювача потужності в педалі немає, і лоад-бокс вона не розгойдає. Зате є режим Amp Through: педаль увімкнена, і звук іде через її передпідсилювач просто в підсилювач потужності; вимкнена, і знову працює рідний передпідсилювач підсилювача.

Перемикач Bright з’явився тому, що педаль має розгойдувати підсилювачі потужності, яких ніколи не бачила. Петлі ефектів бувають які завгодно. Інструкція попереджає: найвіддаленіше від улюбленого положення може здатися поломкою. Це не поломка.

У Copper своя історія. Treble booster зазвичай роблять на одному транзисторі. Кідд зробив його на лампі. Ручка Tone замикає між собою два протифазні виходи останнього лампового каскаду повністю, частково або не замикає їх зовсім: виходить зріз верхів. А Bass Mode у Copper на три положення, а не на два, як у голові: повний бас на каналі з бустером перетворюється на кашу, тому в одному положенні бас зрізається тільки на ньому.

Виходить наскрізна лінія. Перевантаження в JCM900 транзисторне, Кідд робить лампове. Sheriff 25 просився на діоди, він ставить лампи. Бустер заведено робити на транзисторі, він робить на лампі. А там, де кремній усе-таки потрібен, у підсилювачі потужності класу D у підсилювачів V4, стоїть Valve Response Circuit, щоб підсилювач потужності відчувався як ламповий.

І мастер-гучність. Кідд досі ставить її після фазоінвертора, як у тому першому моді на Marshall, на V40, Copper і Sheriff: помітна частина перевантаження підсилювача потужності народжується у фазоінверторі, а не лише у вихідних лампах. Фрідман такого мастера не визнає: він виводить із роботи від’ємний зворотний зв’язок. Два мастери, дві відповіді.

2016 року Кідд казав, що звук підсилювача майже цілком визначає схема, а не вибір між EL34 і 6L6, і що старі лампи не обов’язково кращі. Через два роки цілу лінійку побудували навколо старих ламп. Не тому, що вони чарівні. Вони маленькі, міцні, і їх досить, щоб роками випускати педалі й тримати запас.

2023 року ютубер KDH називає частку Андертона у Victory «великим секретом Andertons». Андертон пояснює: боявся, що інші магазини, особливо британські, не захочуть продавати марку, пов’язану з Andertons. І визнає, що міг би говорити про це відкритіше. Британський регулятор реклами просить його в кожному відео оголошувати про свої фінансові інтереси, і він починає це робити.

Кідд відповідає коротко: Андертон Victory не володіє, він вклав гроші. Дехто чекав, що це початок кінця. Нічого не змінилося.

2024 року Victory виповнюється десять, і виходить серія MK, Martin Kidd. MK Overdrive народився з прохань перевидати Cornford MK50 Mk II. Кожен підсилювач MK перед відправленням із фабрики перевіряє й підписує сам Кідд.

Керівником фірми він так і не став і не шкодує: найкраще в нього виходить малювати схеми й доводити їх до ладу. Працює переважно вдома, а на фабриці лишається технічним консультантом. Victory збирають в Англії.

Наприкінці 2025 року незрячий гітарист Ентоні Ферраро просить спробувати Duchess MKII. Victory робить для нього підсилювач із написами на панелі шрифтом Брайля. «Чуваче, це ж підсилювач!» Відео з розпакуванням переглянули десятки мільйонів людей. Тепер панель Брайля Victory ставить на будь-який свій підсилювач безкоштовно.

2026 року виходить PowerValve 200, підсилювач потужності для цифрових комбайнів. Усередині працює все та сама CV4014.

Кідд певен, що лампові підсилювачі нікуди не подінуться. Їх викручують так, щоб вони, по суті, почали ламатися, адже саме цього й домагаються. А модель чи профіль того самого підсилювача так само відчуватися не буде. Хоча він чесно визнає, що такі пристрої набагато універсальніші.

У цій історії теж є симетрія.

Кідд почав із того, що прочитав про мод у книжці й поставив мастер після фазоінвертора в Marshall за вісімдесят фунтів. Через тридцять із гаком років на панелях підсилювачів стоять його ініціали, а MK Overdrive повертає його Cornford MK50.

Копіювати він не любить. Якщо підсилювач виходить і людям подобається, він хоче відчувати, що це зробив він.

Електроніки він так і не вчився. Йому просто було потрібне лампове перевантаження з ламп.

Victory у нас представляють безкоштовний плагін AmberPawAmp і NAM-моделі педалей V4 The Copper, The Kraken і The Sheriff.