Дейв Фрідман. Звук у моїй голові

Детройт, початок 1980-х.

Дейв Фрідман народився й виріс у Детройті. Місто моторів, місто року.

Він гітарист і мріє про те саме, про що мріють усі гітаристи його віку: про гурт, про гастролі, про контракт із лейблом.

Його герої: Едді Ван Гален, Воррен Демартіні, Джордж Лінч, Тай Табор із King’s X. А до них Джиммі Пейдж, Піт Таунсенд і ранній Aerosmith.

Але сцена цікавить його менше, ніж звук.

Згодом він скаже про це просто: був одержимий гітарним тоном і завжди хотів знати, як цей тон отримати.

У Детройті вже тоді є люди, які переробляють підсилювачі. Один із них, Ден Расселл, згодом сконструює підсилювачі Naylor. Інший, Брюс Егнатер, ще зіграє в цій історії важливу роль. Підліток Дейв носить до них свою апаратуру.

Сам він змалку розбирає все, що трапляється під руку. Свій BMX до останнього гвинта, а потім назад докупи.

Ще в Детройті Фрідман натрапляє в гітарному журналі на ім’я Енді Брауера з Лос-Анджелеса й зв’язується з ним з якимось запитанням. Вони не втрачають зв’язку, і Брауер запрошує його заходити, якщо той опиниться в Лос-Анджелесі.

Близько 1987 року вісімнадцятирічний Фрідман переїздить до Південної Каліфорнії. І заходить.

Брауер бере його вантажником до Andy Brauer Studio Rentals: розвозити й забирати апаратуру, яку дають напрокат.

Клієнти контори: найкращі студійні гітаристи Лос-Анджелеса. Стів Лукатер, Дін Паркс, Майкл Ландау, Ден Гафф.

Знайомі імена. У ті самі роки Лукатер стане одним із перших клієнтів Майка Солдано, а Ландау залишить Солдано одне з трьох повідомлень на автовідповідачі.

А на складі в Брауера є все: «блекфейси» Fender, твіди, Hiwatt, Marshall Plexi, модифіковані Marshall.

Кожен апарат, що повернувся з прокату, треба перевірити й увімкнути. Фрідман слухає їх усі. Згодом він назве цей склад своєю бібліотекою звуків.

Якось від Брауера йде чоловік, який збирав для нього рекові системи. Фрідман давно придивлявся до його роботи й каже: «Здається, я зможу це робити».

Йому дають шанс. Так починається його кар’єра майстра рекових систем.

На початку 1991 року він везе своєю машиною кабінет до Едді Ван Галена, який саме записує For Unlawful Carnal Knowledge. Скошений кабінет Marshall з динаміками Celestion на 75 ватів: Едді підключає до нього свій Soldano й грає, а згодом викупить цей кабінет у Брауера. Ван Гален сам виходить до машини, каже «давайте я допоможу», береться за ручку й несе кабінет разом із вантажником.

Потім Брауер об’єднується з Грегом Бейлзом, який має в Чикаго музичний магазин Make’n Music, і вони відкривають такий самий у Лос-Анджелесі. Фрідман працює там.

Якось гітарист Was (Not Was) Ренді Джейкобс приносить у магазин передпідсилювач Soldano, перероблений Брюсом Егнатером. Звучить фантастично.

Фрідман дзвонить Егнатерові й пропонує: якщо той зробить чотириканальний передпідсилювач, він легко продасть його клієнтам. Егнатер робить. До ладу доводять його вже разом.

Так з’являється Egnater IE-4 ручного складання, ще до Rocktron. Він стоїть у рековій стійці майже кожного студійного гітариста.

Тут Фрідман по-справжньому береться за електроніку. Егнатер стає його наставником.

З Make’n Music його на початку 1990-х звільнять. Магазинові тоді належав Bogner, а Фрідман так і не полюбив Bogner Ecstasy й раз у раз умовляв покупців узяти щось інше.

З 1991 року Фрідман має власну контору: Rack Systems Ltd. у Північному Голлівуді.

Рекові системи, педалборди, комутація, моди підсилювачів, гастрольні системи. Сайт контори обіцяє «проводку військового класу й куленепробивну конструкцію».

Готових блоків живлення для педалей тоді ще немає, тож корпуси свердлять і живлення збирають самі. Фрідман так і каже: насправді він металіст. Тобто працює з металом.

У списку клієнтів на сайті 2008 року Van Halen, Linkin Park, Slash, No Doubt, The Offspring, John 5. Того ж року Guitar Player ставить Фрідмана в один ряд із Пітом Корнішем і Бобом Бредшоу, майстрами гітарних систем для зірок. Бредшоу той самий, хто колись запропонував Солдано зробити X88R.

Стів Стівенс, гітарист Біллі Айдола, незадоволений звуком своєї комутації. Фрідман пропонує зібрати йому систему, цілком прозору для звуку. Не сподобається, можна не платити.

Стівенс заплатив.

Відтоді Фрідман лагодить йому гітари, будує йому MIDI-комутацію, а згодом ефекти й підсилювачі.

Джеррі Кантреллу з Alice in Chains першу рекову систему зібрали ще в Make’n Music. У шоурумі стояли два кабінети, з Greenback і з Vintage 30. Кантрелл зіграв через обидва одразу, і йому сподобалася суміш. Потім вони надовго втрачають зв’язок і знову зустрічаються, коли Alice in Chains записують першу платівку з новим вокалістом Вільямом Дювалем. Згодом Кантрелл скаже: майже кожну рекову систему, яка в нього була, зібрав Дейв.

З Ван Галеном важливо нічого не наплутати. Підсилювачами Friedman Едді не користувався, іменної моделі в нього немає. Фрідман робив для нього рекові системи й обслуговував його старі підсилювачі.

2004 року він збирає Едді рекову систему для турне. Близько 2009 року перебирає «Святий Грааль», той самий Marshall Едді 1968 року: перепаює його рідним дротом тієї епохи, знятим з іншого Plexi, і повертає схему до тодішньої специфікації. Едді каже, що так цей підсилювач не звучав років двадцять. Потім Фрідман будує йому точну копію.

А ще він бачив, як Едді перевіряє підсилювачі. Вдарити по струнах, покласти гітару на підлогу, викрутити підсилювач на повну й піти зі студії. На кілька днів. Якщо, повернувшись, Едді заставав підсилювач живим, тест пройдено.

На початку й у середині 1990-х Фрідман починає переробляти Marshall: ставить у них канал від свого IE-4.

Потім проєктує вхідну частину підсилювачів Budda Superdrive і разом із Роєм Бланкеншипом робить Blankenship Variplex.

Біллі Гауердел з A Perfect Circle обожнює свій Naylor Superdrive 60, але хоче схрестити його зі своїм стоватним Marshall. Фрідман робить мод: вхід від Naylor, підсилювач потужності від Marshall. На цьому підсилювачі Гауердел записує перший альбом A Perfect Circle.

На апараті немає жодного напису, тому його називають Naked, «голий». Таких зроблять близько дюжини, більшість поїде до Японії.

Є в Лос-Анджелесі й своя легенда: Хосе Арредондо (з 1923 до 1994 року), один із перших майстрів, які взялися переробляти підсилювачі. У вісімнадцять років, щойно перебравшись до Каліфорнії, Фрідман везе йому на мод свій підсилювач, у будинок у Шерман-Оукс. Підсилювачі всюди, на стіні смугастий Ван Гален, і крізь завали доводиться протискуватися боком.

Через багато років Фрідман розбиратиме моди Хосе десятками. Він каже: «Буквально сотні». Коли в Джеймса Гетфілда завередував Marshall із модом Хосе, лагодив його Фрідман. Підсилювач потрапив на всі пісні 72 Seasons.

А в самого Фрідмана є свій еталон. Marshall Plexi 1968 року, 50 ватів, Super Lead. Він роками ганяє його через варіак, викрученим на десять. Це, каже він, «школа Plexi Ван Галена».

До 2008 року Рой Бланкеншип переводить свій бізнес у Diamond Amplification, і Фрідман вирішує: час робити своє.

Перша марка називається Marsha. Від Marshall надходить вимога припинити, і марка стає Friedman Amplification. Фрідман називає це ввічливим листом.

Перший Marsha має один канал і виготовляється на замовлення. Чистий канал, петля ефектів, перемикачі Fat, C45, Sat: усе ставиться за бажанням клієнта. Згодом із цих опцій виросте серійний підсилювач.

2009 року на LA Amp Show у Ван-Найсі Фрідман показує свої Marsha публіці. Один із них, п’ятдесятиватник із модом Brown Eye, щойно повернувся з турне Alice in Chains: ручки стоять так, як їх залишив Джеррі Кантрелл.

Назву Brown Eye вигадав працівник. Фрідман запевняє, що думав про «коричневий звук» Ван Галена, а другий сенс англійського виразу спершу просто пропустив повз вуха. Режим із ще більшим гейном дістав ім’я Hairy Brown Eye. Premier Guitar, розповідаючи про нього, делікатно вставив «кхм».

З назвами у Фрідмана взагалі просто. Dirty Shirley: натяк на пін-ап, а заразом коктейль. Pink Taco: ресторан, де він їв.

2010 року Premier Guitar пише огляд перших серійних підсилювачів Фрідмана: стоватного Brown Eye, «монстра з високим гейном», і перевидання Naked. Продаються вони лише через Tone Merchants у Північному Голлівуді. Brown Eye і є майбутній BE-100, флагман марки.

Свій старт Фрідман пояснює просто: опинився в потрібному місці в потрібний час. Він роками будував рекові системи для Стівенса, Кантрелла та інших, і показати їм свій підсилювач було легко. «Звісно, звук мав підтвердити мої слова. І підтвердив».

Безкоштовно він нікому нічого не давав. Послухавши, вони завжди хотіли купити.

Перший іменний підсилювач Фрідмана зроблено для Стіва Стівенса: SS-100, 2011 рік. На NAMM його показують у січні 2013-го. Стівенс був затятим шанувальником Plexi й брав участь у роботі від початку до кінця.

Потім JJ-100, перший у житті іменний підсилювач Джеррі Кантрелла, і двадцятиватний JJ Junior 2019 року.

Для Джейка І. Лі роблять JEL-100. На NAMM за два дні продають 150 голів. Лі каже про Фрідмана так: Дейв чує не як технік, а як музикант.

2024 року виходить PLEX, «звуковий близнюк» того самого Marshall 1968 року. Найпростіший підсилювач у лінійці. Продається шалено.

2025 року на NAMM Фрідман показує JOSE, данину пам’яті Хосе Арредондо, створену разом із його донькою Марісоль. Просто взяти чужу схему й випустити, як роблять чимало інших, він не міг.

І педалі. BE-OD 2016 року повторює звук BE-100, а 2023-го виходить передпідсилювач IR-X.

У Солдано була коробка передач. У Фрідмана свій образ: гумка.

Звук має бути водночас пружним і щільним. Під сильною атакою підсилювач просідає, а потім відскакує назад, як гумка. Звідси чутливість до гри: варто прикрутити гучність на гітарі, і звук очищається.

Еталон один: його власний 50-ватний Plexi 1968 року на варіаку, викручений на десять. Канал BE від самого початку задумувався як клон цього звуку. Відтоді кожен підсилювач серії B мусить уміти звучати як той Plexi принаймні в одному положенні ручок.

Чому варіак? У того Plexi анодна напруга близько 460 вольтів. Варіак знижує її разом із напругою розжарення, і річ саме в розжаренні: лампи трохи зрізають крайні верхи й крайні низи, звук стає щільнішим, м’якшим і сильніше стискається. Здається, що гейну скільки завгодно, а насправді це компресія.

До цього Plexi Фрідман додає те, чого в Marshall 1968 року не було. Буст, який сильніше б’є по входу: режим HBE і є цим додатковим каскадом підсилення. І мастер-гучність наприкінці передпідсилювача, перед фазоінвертором.

Мастер після фазоінвертора, який багато хто любить, Фрідман не визнає. Такий мастер виводить із роботи від’ємний зворотний зв’язок: що сильніше прикрутити мастер, то слабший зв’язок, і звук стає яскравішим і різкішим.

Головна хитрість у басі. На вхід Фрідман пускає мало низу. Бас на вході захаращує каскади, і перевантаження стає каламутним і, як він сам каже, «пердючим». Низ він повертає потім, у підсилювачі потужності. На BE-100 Deluxe цей повернутий низ винесли на ручку Thump із перемикачем частоти, а глибину зворотного зв’язку підсилювача потужності на перемикач Response.

Солдано на вході робить те саме, про це в історії SLO-100. Два майстри, одна фізика.

І ще одна звичка. Фрідман налаштовує підсилювачі на тихій гучності. Як зведення: якщо мікс збалансований тихо, то й гучно він звучить. Навпаки не працює. Тому мастер у стоватного BE-100 працює й на гучності для спальні. Сам Фрідман каже, що річ не в мастері, а в тому, як звучить увесь підсилювач.

З гейном та сама історія. Філ Ікс із Bon Jovi, уперше ввімкнувши BE-100, насамперед прикрутив гейн, і звук одразу став розбірливим і відкритим. Підсилювачі з величезним гейном Фрідман робить, але голова в нього зайнята іншим. Це для тих, кому треба більше.

А за перемикачами Fat, C45 і Sat на задній панелі стоять колишні моди на замовлення. Колись їх паяли клієнтові за бажанням, тепер це тумблери. Sat додає насиченості й компресії, і гучність при цьому просідає, про що чесно попереджає інструкція.

2014 року Friedman домовляється з Boutique Amps Distribution: тепер підсилювачі будує й розвозить по всьому світу саме вона. Вона ж веде маркетинг і бухгалтерію.

Friedman став ліцензійною маркою, що отримує відсоток із виробництва. Тримати завод, наймати людей і розбиратися зі страховками Фрідманові більше не треба.

Але раз на тиждень він приїздить на завод і перевіряє цілу стійку готових підсилювачів. Кожен підсилювач, який залишає завод, він слухає й підписує.

А якщо написати до служби підтримки Friedman, відповість сам Дейв.

З 2019 року тій самій Boutique Amps Distribution належить і Soldano. А серед марок, які вона розвозить по світу, є й Egnater, прізвище його наставника.

У ніч на 1 червня 2021 року горить будівля BAD у Гантінгтон-Парку. Вогонь знищує задню частину, яку займав інший орендар, і зупиняється біля спільної стіни. Але дим і вода пожежників усе ж завдають непоправної шкоди. Через рік запрацював новий завод.

Рекові системи Фрідман будує й досі. Тепер зокрема й для Вольфганга Ван Галена.

А моделювання він не любить. Нецікаво, каже він, жодного відчуття: треба, щоб повітря ворушило холоші.

У цій історії теж є симетрія.

У вісімнадцять років Дейв привіз свій підсилювач на мод до Хосе Арредондо й протискувався боком крізь завали його майстерні. Через тридцять із гаком років він випускає підсилювач JOSE разом із донькою Хосе.

Усе життя він ганявся за звуками, будував найскладніші рекові системи, переробив сотні чужих Marshall. А потім зробив PLEX, копію свого Plexi. Смішно, каже він: усе життя працював заради всіх цих звуків, а Plexi зробити виявилося легко.

Фрідман не винаходив нового звуку. Він і не збирався: гітаристи, певен він, узагалі не хочуть зовсім нових звуків. Їм потрібні звуки з минулого, тільки трохи інакші: з більшим гейном чи з чимось іще.

Цей звук давно звучав у його голові. Він просто зробив так, щоб його почули й інші.

Friedman у нас представляють безкоштовний плагін RedPawAmp і NAM-моделі IR-X.