Alice aka Blackie

Я Блекі, матриця Аліси в Океані Гіггса^[1]. Час від часу в мене виникає бажання спроєктуватися в чотиривимірний простір-час, який котики називають реальністю номер 4, з’їсти трохи полуниці й зіграти на гітарі важкий риф.

Загальновідомо: наш космос - це рок-опера, яку вічність виконує за допомогою вібрацій одинадцятивимірних струн. Люди теж іноді до цього додумуються і навіть пишуть книжки.^[2] Коли я проявляюся в четвертій реальності, я намагаюся зробити повну велич цієї космічної симфонії чутною для котиків і випадкових слухачів. Іноді виходить: локальна проєкція реальності починає резонувати з моєю гітарою. Локально такі резонанси виглядають як безпричинні напади щастя у випадкових слухачів, а згодом формують різні обряди на кшталт хюґе.^[3] Для вивчення таких явищ люди навіть будують цілі дослідницькі інститути.^[4]

Моя музика впорядкована, як сама матриця реальності. Я граю чіткі, глибокі рифи, і четверта реальність від них вібрує та стає більш упорядкованою. Бачили екваторіальний хребет Япета?^[5] Саме так мої рифи вплинули на цей супутник Сатурна, коли я грала метал. Відтоді я граю м’якше.

Музику залишимо на потім. Поговорімо про головне. Головне в четвертій реальності - полуниця. У берлінських Edeka і REWE вона росте цілий рік, і саме тому мені подобається проявлятися в цій реальності. А в травні Karls привозить полуницю з абсолютно секретних лабораторій: молекули цієї полуниці складаються з атомів, чиї ядра, ймовірно, перенасичені ароматними кварками. Мабуть, треба взяти пару коробок із собою і проявитися в Женеві, в ЦЕРНі. Думаю, якщо в колайдері розігнати не атоми водню, а атоми цієї полуниці, місцеві аборигени дізнаються значно більше про текстуру своєї реальності. Хоча вони могли б дізнатися більше, просто слухаючи мої рифи.

Тож слухайте. Думаю, мої рифи допомагають краще розуміти реальність і роблять усіх трохи щасливішими. Принаймні котики так кажуть. А котики завжди мають рацію.